Психологічна освіта в Університеті Ушинського

Facebook Instagram Youtube   

Методичні вказівки щодо вивчення навчальної дисципліни «ФІЛОСОФІЯ»

для студентів 2 курсу стаціонарної та заочної форми навчання спеціальність 053 «Психологія»

Викладач - доктор філософcьких наук, завідувач кафедри філософії, соціології та менеджменту соціокультурної діяльності Борінштейн Є.Р.


ОПИС НАВЧАЛЬНОЇ ДИСЦИПЛІНИ

Найменування показників

Галузь знань, ОПП, спеціальність, рівень вищої освіти

 

Характеристика навчальної дисципліни

денна форма навчання

заочна форма навчання

Кількість кредитів  – 3

Галузь знань

Психологія

Статус дисципліни:

обов'язкова

Освітньо-професійна програма:

053 «Психологія»

Мова навчання: українська

Модулів – 2

Рік навчання:

Змістових модулів – 2

1-й

1-й

Індивідуальне навчально-дослідне завдання: філософське есе

Спеціальність:

053Психологія

Семестр

Загальна кількість годин – 90

2

2

Лекції

Тижневих годин для денної форми навчання:

аудиторних – 2

самостійної роботи студента – 3

Рівень вищої освіти:

перший (бакалаврський)

18 год.

6 год.

Практичні, семінарські

18 год.

4 год.

Самостійна робота

44 год.

70 год.

Індивідуальні завдання:   

10год.

10 год.

Вид контролю: залік

             

Примітка.

Співвідношення кількості годин аудиторних занять до самостійної і індивідуальної роботи становить:

для денної форми навчання – 32,4% до 67,6%;

для заочної форми навчання – 9% до 91%

 

                                      2. Пояснювальна записка

Мета курсу:забезпечити розуміння студентами на системній основі осмислення історії розвитку філософської думки, актуальних питань онтології, гносеології, соціальної філософії у суголоссі з проблемами становлення української державності, розвитку уявлень про пізнання та культуру в широкому контексті сучасної світової філософської думки.

 

Передумови для вивчення дисципліни. Навчальна дисципліна  «Філософія» вивчається на основі теоретичних знань і практичних умінь, що студенти засвоїли із передбачених програмою базових курсів «Історія України», «Психологія», «Історія української культури».

 

Очікувані результати навчання:

На основі вивчення курсу “Філософія” студент повинен:

знати:

  • історію розвитку філософії;
  • структуру філософського знання;
  • основні проблеми суспільства;
  • призначення філософії;
  • методи філософії;
  • закони та категорії філософії.

вміти:

  • проводити наукові дослідження;
  • застосувати отримані знання при рішенні творчих, педагогічних, навчально-виховних завдань з урахуванням індивідуальних можливостей учнів, особистості;
  • використовувати свої знання на практиці;
  • орієнтуватися в методичній та спеціальній літературі;
  • розв’язувати складні спеціалізовані завдання та практичні проблеми у сфері наукового пізнання, в площиніреклами та зв’язків з громадськістю;
  • якісно випрацьовувати, користуючись особистісним гнучким мисленням, творчі завдання;
  • бути відкритими до застосовування набутих знань та компетентностей в широкому діапазоні можливих місць роботи та повсякденному житті;
  • - застосувати загальнонаукові і фундаментальні знання, розуміння предметної області та професії;
  • здійснювати науково-дослідну та методичну діяльність.
  • Очікувані результати навчання: Унаслідок вивчення навчальної дисципліни студенти мають опанувати такі компетентності:

    Інтегральна компетентність: здатність розв’язувати складні спеціалізовані завдання та практичні проблеми у сфері реклами та зв’язків з громадськістю.

    Загальні компетентності (ЗК)

    ЗК 2. Гнучкість мислення: набуття гнучкого мислення, відкритість до застосовування набутих знань та компетентностей в широкому діапазоні можливих місць роботи та повсякденному житті.

    ЗК 3. Загальнонаукова обізнаність. Здатність до застосування загальнонаукових і фундаментальних знань, розуміння предметної області та професії. 

    Міждисциплінарні зв’язки: Навчальна дисципліна  «Філософія» вивчається на основі теоретичних знань і практичних умінь, що студенти засвоїли із передбачених програмою базових курсів «Історія України», «Психологія», «Історія української культури».

  • 3. Критерії оцінювання

    Критерії оцінювання за всіма видами контролю

    3. Критерії оцінювання

    Критерії оцінювання за всіма видами контролю

    Сума балів

    Критерії оцінки

    Відмінно

    (90 – 100 А)

    Студент розуміє сутність дисципліни, її структуру, основні етапи розвитку світової та української філософії, сучасні тенденції розвитку філософської думки, знає найбільш відомих авторів філософських концепцій та їхні ключові праці; розкриває на високому рівні основні періоди розвитку історії філософії, час і передумови виникнення філософських парадигм, основних представників історії філософської думки, основні філософські школи і їх вчення. Здатний розрізняти особливості вчень філософських шкіл і представників філософської думки; аналізувати основні філософські концепції та тексти європейської та української традицій, спираючись на історію філософських вчень; вміє виважено та аргументовано формувати власну філософську позицію зі світоглядних питань; якісно опрацьовує вибрані уривки філософських першоджерел; порівнює філософські теми з певними поглядами, трансформує філософське знання на проблеми, аналізує соціально-політичні проблеми буття, ставить проблемні питання філософського рівня і акумулює їх у есе, виступах на семінарах та на практичних заняттях, відстоювати свою світоглядну позицію з тих чи інших питань. Студент на практиці виявляє здатність до абстрактного мислення, аналізу та синтезу та встановлення взаємозв’язків між соціокультурними явищами і процесами; вміє демонструвати гнучке мислення, відкритість до застосовування набутих знань та компетентностей в широкому діапазоні можливих місць роботи та повсякденному житті; здатність до застосування загальнонаукових і фундаментальних знань, розуміння предметної області та професії. В результаті засвоєння матеріалу курсу володіє здатний вчитися і оволодівати сучасними знаннями. Може бути за необхідності бути критичним і самокритичним. При виконанні практичних завдань орієнтований на повагу до честі і гідності людини як найвищої соціальної цінності, розуміння їх правової природи.

    Добре

    (82-89 В)

    Володіє розумінням сутності дисципліни, її структури, основних етапів розвитку світової та української філософії, сучасні тенденції розвитку філософської думки, знає найбільш відомих авторів філософських концепцій та їхні ключові праці; розкриває на високому рівні основні періоди розвитку історії філософії, час і передумови виникнення філософських парадигм, основних представників історії філософської думки, основні філософські школи і їх вчення. Здатний розрізняти особливості основних вчень філософських шкіл і представників філософської думки; при аналізі основних філософських концепцій та текстів європейської та української традицій; вміє виважено та аргументовано формувати власну філософську позицію зі світоглядних питань; якісно опрацьовує вибрані уривки філософських першоджерел; порівнює філософські теми з певними поглядами, трансформує філософське знання на проблеми, аналізує соціально-політичні проблеми буття, ставить проблемні питання філософського рівня і акумулює їх у рефератах, виступах на семінарах та на практичних заняттях, відстоювати свою світоглядну позицію з тих чи інших питань. Студент у разі необхідності демонструє гнучке мислення, відкритість до застосовування набутих знань та компетентностей в широкому діапазоні можливих місць роботи та повсякденному житті; Здатність до застосування загальнонаукових і фундаментальних знань, розуміння предметної області та професії.  Студент на практиці при допомозі викладача виявляє здатність до абстрактного мислення, аналізу та синтезу та встановлення взаємозв’язків між соціокультурними явищами і процесами. В результаті засвоєння матеріалу курсу володіє здатний вчитися і оволодівати сучасними знаннями. При виконанні практичних завдань орієнтований на повагу до честі і гідності людини як найвищої соціальної цінності, розуміння їх правової природи.

    Добре

    (74-81 С)

    Володіє навчальним матеріалом на достатньому рівні, знає основні етапів розвитку світової та вітчизняної філософії, сучасні тенденції розвитку філософської думки, знає найбільш відомих авторів філософських концепцій та їхні ключові праці; розкриває на достатньому рівні основні періоди розвитку історії філософії, основних представників історії філософської думки, основні філософські школи і їх вчення. Здатний розрізняти особливості основних вчень філософських шкіл і представників філософської думки; при аналізі основних філософських концепцій та текстів європейської та української традицій; вміє виважено та аргументовано формувати власну філософську позицію зі світоглядних питань; опрацьовує вибрані уривки філософських першоджерел не дуже ґрунтовно; порівнює філософські теми з певними поглядами, трансформує філософське знання на проблеми, аналізує соціально-політичні проблеми буття, виникають труднощі при формулюванні проблемних питання філософського рівня і акумулюванні їх у рефератах, виступах на семінарах та на практичних заняттях, відстоюванні своєї світоглядної позиції з тих чи інших питань. Студент може при допомозі викладача та інших студентів демонструвати гнучке мислення, відкритість до застосовування набутих знань та компетентностей в широкому діапазоні можливих місць роботи та повсякденному житті, здатність до застосування загальнонаукових і фундаментальних знань, розуміння предметної області та професії. Студент на практиці при допомозі викладача виявляє здатність до абстрактного мислення, аналізу та синтезу та встановлення взаємозв’язків між соціально-політичними явищами і процесами. В результаті засвоєння матеріалу курсу володіє навиками здобувати сучасні знання. При виконанні практичних завдань орієнтований на повагу до честі і гідності людини як найвищої соціальної цінності, розуміння їх правової природи.

    Задовільно

    (64-73 D)

    Володіє навчальним матеріалом вище початкового рівня, знає сутність дисципліни, її структуру, основні етапи розвитку світової та вітчизняної філософії, найбільш відомих авторів філософських концепцій та їхні ключові праці; знає на достатньому рівні основні періоди розвитку історії філософії, час і передумови виникнення філософських парадигм, основних представників історії філософської думки, основні філософські школи і їх вчення. Не здатний без допомогою викладача розрізняти особливості філософських вчень і представників філософської думки; допускається помилок при опрацюванні вибраних уривків філософських першоджерел. Має елементарні навички виконання завдань. Студент на практиці виявляє слабку здатність до аналізу та синтезу та встановлення взаємозв’язків між соціально-політичними явищами і процесами. В результаті засвоєння матеріалу курсу не володіє гнучким мисленням, не достатньо відкритий до застосовування концептуальних і базових знань у практичних ситуаціях, розуміння предметної області та професійної діяльності. Студент демонструє слабкі навички набуття гнучкого мислення, недостатню відкритість до застосовування набутих знань та компетентностей в широкому діапазоні можливих місць роботи та повсякденному житті; демонструє невисокий рівень застосування загальнонаукових і фундаментальних знань, розуміння предметної області та професії.В результаті засвоєння матеріалу курсу володіє слабкими навиками здобувати сучасні знання. При виконанні практичних завдань орієнтований на повагу до честі і гідності людини як найвищої соціальної цінності, розуміння їх правової природи.

    Задовільно

    (60-63 Е)

    Має початковий рівень володіння навчальним матеріалом, знає основні етапи розвитку світової та вітчизняної філософії, найбільш відомих авторів філософських концепцій; знає на основні періоди розвитку історії філософії, час і передумови виникнення філософських парадигм, основних представників історії філософської думки, основні філософські школи і їх вчення. Не здатний без допомогою викладача розрізняти особливості філософських вчень і представників філософської думки; допускається помилок при опрацюванні вибраних уривків філософських першоджерел. Має елементарні навички виконання завдань. При виконанні практичних завдань допускається помилок. В результаті засвоєння матеріалу курсу не володіє гнучким мисленням, не достатньо відкритий до застосовування концептуальних і базових знань у практичних ситуаціях, розуміння предметної області та професійної діяльності. Студент має малу здатність до застосування загальнонаукових і фундаментальних знань, невелике розуміння предметної області та професії В результаті засвоєння матеріалу курсу володіє слабкими навиками здобувати сучасні знання. При виконанні практичних завдань орієнтований на повагу до честі і гідності людини як найвищої соціальної цінності, розуміння їх правової природи.

    Незадовільно (35-59 FX)

    Має фрагментарний рівень володіння навчальним матеріалом, не знає основних етапів розвитку світової та вітчизняної філософії, найбільш відомих авторів філософських концепцій; з допомогою викладача називає основні періоди розвитку історії філософії, основних представників історії філософської думки, основні філософські школи і їх вчення. Не здатний без допомогою викладача розрізняти особливості філософських вчень і представників філософської думки; робить значні помилок при опрацюванні вибраних уривків філософських першоджерел. Практичні завдання виконує не у повному обсязі. В результаті засвоєння матеріалу курсу не володіє гнучким мисленням, не достатньо відкритий до застосовування концептуальних і базових знань у практичних ситуаціях, розуміння предметної області та професійної діяльності. Студент не може застосувати загальнонаукові та фундаментальні знання, не розуміє предметної області та професії. В результаті засвоєння матеріалу курсу початковими навиками здобувати сучасні знання.


    4. Засоби діагностування результатів навчання

    Засобами оцінювання та методами демонстрування результатів навчання є: 

    • екзамени;
    • стандартизовані тести;
    • командні проекти;
    • презентації результатів виконаних завдань та досліджень;
    • творчо-дослідницькі самостійні завдання;
    • індивідуальні завдання
    • реферати.

     

    5.ПРОГРАМА НАВЧАЛЬНОЇ ДИСЦИПЛІНИ

    Змістовий модуль 1.

    СУТНІСТЬ ТА СПЕЦИФІКА ФІЛОСОФСЬКОГО ЗНАННЯ

    Розділ I. ФІЛОСОФІЯ. ОСНОВНІ ІДЕЇ ТА ПРИНЦИПИ.

    Тема 1. Філософія, її смисл та призначення.

    Філософія як світогляд та наука. Об’єкт та предмет філософії. Функції філософії. Призначення філософії. Проблема людини в філософії. Методи в філософії.

    Тема 2. Загальнотеоретична основа філософії.

    Матеріалізм і ідеалізм. Агностицизм. Закони діалектики. Категорії філософії.

    Розділ II. ІСТОРІЯ ФІЛОСОФІЇ

    Тема 3. Східна філософія.

    Індійська філософія. Упанішади. Джайнізм. Буддизм. Веданта. Філософія стародавнього та середньовічного Китаю. Конфуціанство. Даосизм. Школа імен. Моїзм.  Концепція п’яти елементів. Легізм. Еклектика.

    Тема 4. Антична філософія.

    Школи філософії в стародавній Греції. Мілетська школа. Анаксімандр та його ідея «апейрона». Геракліт і олеати. Атомісти. Піфагор і піфагорійці. Філософська система Фалеса. Гіпотеза основи всього сущого.

    Роль софістів у житті суспільства. Ідеї Сократа. Етичний антропологізм Сократа. Філософія Платона. Світ ідеальних сутностей. Ідея Блага. Розум як основа буття. Світова Душа як об’єднуюче начало. Істина - Добро - Краса. Роль держави в філософії Платона. Філософія Аристотеля. Ідея або субстанція. Форма або матерія. Людина і суспільство. Справедливість. Рівність. Щастя. Мистецтво як катарсис.

    Тема 5. Філософія елліністичного і римського періодів.

    Загальні риси елліністичної і римської філософії. Філософські ідеї стоїцизму. Епікуреїзм і гедонізм як філософія блаженства. Специфічність ідей неоплатоніків. Філософія скептицизму.

    Тема 6. Філософія Середньовіччя.

    Специфіка історії та філософії Середньовіччя. Патристика. Гностицизм. Маніхейство.  Апологети. Схоластика. Раціоналізм і натуралізм. Універсалії. Теоцентризм. Монотеїзм. Креаціонізм. Провіденціалізм. Символізм. Герменевтика.

    Тема 7. Філософія Відродження та Нового Часу. Європейська філософія XVIII століття.

    Характеристика епохи та культури Відродження. Антропоцентризм як принцип філософії Відродження. Гуманізм. Пантеїзм. Соціальні теорії Відродження. Новий Час та виникнення природознавства.

    Філософія Бенедикта Спінози. Дефініції, аксіоми і затвердження.
    Філософія Френсіса Бекона. «Новий Органон». Значення «ідолів».
    Філософія Джона Локка. «Досвід про людському розумі». «Номінальні» і «реальні» сутності. Філософія Рене Декарта. «Правила для керівництва розуму». Поняття субстанції. Створення теоретичної механіки. Галілей і Ньютон. Формування нового юридичного світогляду. Правові ідеї філософії Джона Локка. Монадологія ГотфрідаЛейбніца. Теорія пізнання. Філософія Томаса Гоббса.

    Розвиток європейського наукового філософського мислення у XVIII столітті. Філософія французького Просвітництва. Антирелігійне мислення Франсуа Вольтера. Теорія суспільного договору Жан-Жака Руссо. Ідеї раз ума людини Дені Дідро. Аналіз філософських ідей Поля Гольбаха.

    Тема 8. Німецька класична філософія.

    Соціальне значення німецької класичної філософії. Філософія історії Йоганна Гердера. Специфіка історії. Розуміння «гуманності».

    Філософія Іммануїла Канта. Трансцендентальна теорія. Поняття антиномій. Поняття чистого та практичного розуму. Етика Канта. Категоричний імператив. Естетика Канта. Краса і піднесене.

    Філософія Йоганна Фіхте. Природа, суспільство, людина.

    Філософія Фрідріха Шеллінга. Природничо-наукове пояснення природи.

    Філософія Георга Гегеля. Енциклопедія філософських наук. Естетика Гегеля. Людина та мистецтво. Філософія історії. Свобода як універсальне людське право.

    Антропологічний матеріалізм Людвіга Фейєрбаха.

    Тема 9. Філософія марксизму.

    Передумови формування філософії марксизму. Зміст марксистської філософії. Розуміння сутності людини як сукупності суспільних відносин.  

    Тема 10. Розвиток філософської думки в Україні.

    Філософська думка Київської Русі. Основи філософського буття в Київської Русі. Філософські ідеї епохи Відродження в Україні. Братські школи. Зародження академічної філософії.

    Філософія «серця» Григорія Сковороди та Памфила Юркевича.  Морально-практична філософія Григорія Сковороди. Категорія ідеї у філософії Памфила Юркевича.

    Українська філософія в культурі Просвітництва. Філософія української ментальності в творах Миколи Гоголя. Філософія української революційної демократії. Ірраціоналізм Миколи Костомарова. Філософія свободо мислення Тараса Шевченка. Принципи громадянського суспільства у світогляді Михайло Драгоманова. «Позитивна філософія» Івана Франко. Природні та суспільні явища у творчості Лесі Українки.

    Філософія національного радикалізму в українському суспільстві XX століття. Історіографія Михайла Грушевського. Концепція ноосфери Володимира Вернадського. Філософські погляди В’ячеслава Липинського та Дмитра Чижевського. Ідея морального вдосконалення особистості та суспільства у творах Володимира Винниченка. Трагічні події в українській філософії 30-х років XX століття. Реформи суспільного буття. Філософія Семена Семковького. Проблеми соціальної філософії в працях українських вчених.

    Сучасна українська філософія. Українські філософські школи. Філософія освіти як провідна філософська ідея сучасного українського суспільства. Філософія молоді та побуту: дослідження цінностей та ціннісних орієнтацій. Особливості соціокультурної трансформації сучасного українського суспільства.

     

    Змістовий модуль 2.

    СУЧАСНА ФІЛОСОФІЯ

     

    Розділ III. ФІЛОСОФІЯ РОЗВИТКУ. ТРАНСФОРМАЦІЯ МИСЛЕННЯ.

     

    Тема 11. Західноєвропейська філософія XIX-XX століть. Філософія в сучасному світі.

    Філософія життя Артура Шопенгауера. Філософська система Фрідріха Ніцше.

    Епістемологія. Прагматизм. Екзистенціалізм. Неотомізм. Релігійна філософія. Позитивізм та постпозитивізм. Філософська герменевтика.

    Розвиток суспільних наук. Ідеї про суспільство та спільність ФердінандаТьонніса. Філософія Макса Вебера. «Відкрите суспільство» Карла Поппера.

    Сучасність: ідеї та їх застосування. Комунізм. Соціалізм. Фашизм.

    Проблеми демократії. Поняття справедливості. Права людини.

    Тема 12. Соціальна філософія.

    Соціальне пізнання. Філософія марксизму. Соціальна стратифікація. Соціальна організація. Соціальна структура суспільства. Елементи соціального контролю. Девіантна поведінка.

    Трансформація сучасного суспільства. Інформаційне суспільство.

    Тема 13. Культура як основа суспільного буття. Морально-етичні пріоритети сучасного суспільства.

    Становлення та розвиток уявлень про культуру. Культурні універсалії. Динаміка культури. Мова та культура. Соціокультурні проблеми сучасності.

    Морально-етичний досвід як основа життєдіяльності суспільства. Специфіка приємності. Проблема користі та доброчесності. Принципи справедливості. Роль милосердя у житті суспільства. Особливості морально-етичного вдосконалення.

    РОЗДІЛ IV. ЕТИКА ТА ЕСТЕТИКА.

    Тема 14. Основи етики.

    Етика як наука про мораль. Поняття добра і зла. Об’єкт і предмет етики. Головне питання етики. Етика, мораль, духовність як універсальні категорії. Морально-етичні основи буття суспільства. Структура етики. Основні течії та етичні школи. Роздуми І. Канта про моральні чесноти. Утилітаризм. Ірраціоналізм.  Гуманістична школа. Завдання етики. Функції етики. Етика в системі гуманітарних наук.

    Тема 15. Естетика як наука про красу.

    Олександр Баумгартен і сфера почуття. Сутність та специфіка естетичного відношення до світу. Трактування природи естетичних явищ. Об’єкт, предмет, ціль і завдання естетики. Структура естетики. Місце та роль естетики в сучасному гуманітарному знанні. Духовні підвалини діяльності людини.

  • 5.1. СТРУКТУРА НАВЧАЛЬНОЇ ДИСЦИПЛІНИ

    Назви змістових модулів і тем

    Кількість годин

    денна форма

    Заочна форма

    усього

    у тому числі

    усього

    у тому числі

    л

    п

    лаб

    інд

    с.р.

    л

    п

    лаб

    інд

    с.р.

    1

    2

    3

    4

    5

    6

    7

    8

    9

    10

    11

    12

    13

    Змістовий модуль 1. СУТНІСТЬ ТА СПЕЦИФІКА ФІЛОСОФСЬКОГО ЗНАННЯ.

    Розділ I. ФІЛОСОФІЯ. ОСНОВНІ ІДЕЇ ТА ПРИНЦИПИ.

    Тема 1. Філософія, її смисл та призначення.

    6

    2

         

    4

    8

    2

         

    6

    Тема 2. Загальнотеоретична основа філософії.

    6

     

    2

       

    4

    6

           

    6

    Розділ II. ІСТОРІЯ ФІЛОСОФІЇ

    Тема 3. Східна філософія.

    6

    2

         

    4

    4

           

    4

    Тема 4.Антична філософія.

    6

     

    2

       

    4

    6

           

    6

    Тема 5. Філософія елліністичного і римського періодів.

    6

    2

         

    4

    6

           

    6

    Тема 6.Філософія Середньовіччя.

    6

     

    2

       

    4

    2

           

    2

    Тема 7.Філософія Відродження та Нового Часу. Європейська філософія XVIIIстоліття.

    6

    2

    2

       

    2

    6

           

    6

    Тема 8.Німецька класична філософія.

    6

    2

    2

       

    2

    8

    2

         

    6

    Тема 9. Філософія марксизму.

    6

    2

         

    4

    6

           

    6

    Тема 10. Розвиток філософської думки в Україні.

    4

     

    2

       

    2

    4

           

    4

    Разом за змістовим модулем 1

    58

    12

    12

       

    34

    56

    4

         

    52

    Змістовий модуль 2.СУЧАСНА ФІЛОСОФІЯ

    Розділ III. ФІЛОСОФІЯ РОЗВИТКУ. ТРАНСФОРМАЦІЯ МИСЛЕННЯ.

    Тема 11.Західноєвропейська філософія XIX-XX століть. Філософія в сучасному світі.

    6

    2

    2

       

    2

    4

           

    4

    Тема 12. Соціальна філософія.

    6

    2

    2

       

    2

    8

    2

         

    6

    Тема 13. Культура як основа суспільного буття. Морально-етичні пріоритети сучасного суспільства.

    6

    2

    2

       

    2

    6

     

    2

       

    4

    Розділ IV.ЕТИКА ТА ЕСТЕТИКА

    Тема 14. Основи етики.

    2

           

    2

    4

           

    4

    Тема 15. Естетика як наука про красу.

    2

           

    2

    2

     

    2

         

    Разом за змістовим модулем 2

    22

           

    4

    24

     

    2

       

    18

    Усього годин

    80

    18

    18

       

    44

    80

    6

    4

       

    70

    ІНДЗ

       

    -

    -

    10

    -

       

    -

    -

    10

     

    Усього годин

    90

    18

    18

     

    10

    44

    90

    6

    4

     

    10

    70

     

     5.2. ТЕМИ СЕМІНАРСЬКИХ ЗАНЯТЬ

    з/п

    Назва теми

    Кількість годин

    денна

    заочна

    1

    Філософія, її смисл та призначення.

       

    2

    Загальнотеоретична основа філософії.

    2

     

    3

    Східна філософія.

       

    4

    Антична філософія.

    2

     

    5

    Філософія елліністичного і римського періодів.

       

    6

    Філософія Середньовіччя.

    2

     

    7

    Філософія Відродження та Нового Часу. Європейська філософія XVIII століття.

    2

     

    8

    Німецька класична філософія.

    2

     

    9

    Філософія марксизму.

       

    10

    Розвиток філософської думки в Україні.

    2

    2

    11

    Західноєвропейська філософія XIX-XX століть. Філософія в сучасному світі.

    2

     

    12

    Соціальна філософія.

    2

     

    13

    Культура як основа суспільного буття. Морально-етичні пріоритети сучасного суспільства.

    2

    2

    14

    Основи етики.

       

    15

    Естетика як наука про красу.

       
     

    Разом

    18

    4

    5.3. САМОСТІЙНА РОБОТА

    з/п

    Назва теми

    Кількість годин

    Форма контролю

    денна

    заочна

    Уснеопитування, тести, КМР, екзамен

    1

    Філософія, її смисл та призначення.

    4

    6

    2

    Загальнотеоретична основа філософії.

    4

    6

    3

    Східна філософія.

    4

    4

    4

    Антична філософія.

    4

    6

    5

    Філософія елліністичного і римського періодів.

    4

    6

    6

    Філософія Середньовіччя.

    4

    2

    7

    Філософія Відродження та Нового Часу. Європейська філософія XVIII століття.

    2

    6

    8

    Німецька класична філософія.

    2

    6

    9

    Філософія марксизму.

    4

    6

    10

    Розвиток філософської думки в Україні.

    2

    4

    11

    Західноєвропейська філософія XIX-XX століть. Філософія в сучасному світі.

    2

    4

    12

    Соціальна філософія.

    2

    6

    13

    Культура як основа суспільного буття. Морально-етичні пріоритети сучасного суспільства.

    2

    4

    14

    Основи етики.

    2

    4

    15

    Естетика як наука про красу.

    2

    4

     

    Разом

    44

    70

    5.4. ІНДИВІДУАЛЬНЕ НАВЧАЛЬНО-ДОСЛІДНІ ЗАВДАННЯ

    з/п

    Завдання

    Кількість годин

    Денна

    Заочна

    1

    Проаналізувати глобальні проблеми сучасності, викликані настанням постіндустріального та інформаційного суспільства

    2

    2

    2

    Дослідити специфіку категорій філософії. Пояснити: а) природу категорій Аристотеля; б) розуміння категорій у Платона та Гегеля; в) категорії І.Канта. Сформулювати власну точку зору на сутність категорій філософії

    2

    2

    3

    Написання філософського есе (за вибором студента)

    6

    6

     

    Разом

    10

    10

    6. Методи навчання

    • Лекції
    • Практичні заняття (колоквіуми, семінари, інтерактивні завдання)
    • Лекції із застосуванням презентацій 

    7. Форми поточного і підсумкового контролю 

    Поточний контроль (практичні заняття, самостійна робота, контрольні модульні роботи ІНДЗ тощо)

    Підсумковий контроль (екзамен)

    Сума

    Модулі

    Бали

    Разом

       

    Модуль 1

    0–35

    0–80

    0–20

    0–100

    Модуль 2

    0–35

     

    ІНДЗ

    0-10

     

     

    Шкала оцінювання за всіма видами контролю:

    Сума балів за всі види навчальної діяльності

    ОцінкаECTS

    Оцінка за національною шкалою

    90–100

    А

    відмінно 

    82–89

    В

    добре

    74–81

    С

    64–73

    D

    задовільно

    60–63

    Е

    35–59

    FX

    незадовільно з можливістю повторного складання

    0–34

    F

    незадовільно з обов’язковим повторним вивченням дисципліни

     

     8. Методичне забезпечення

    Методичне забезпечення: робоча програма навчальної дисципліни «Філософія», опорні конспекти лекцій, методичні рекомендації до практичних занять, теми ІНДЗ, питання до іспиту, екзаменаційні білети, ілюстративний матеріал.

  • 9. РЕКОМЕНДОВАНА ЛІТЕРАТУРА

    Базова

    • Боринштейн Е. Р. , Кавалеров А. А. Личность: ее языковые ценностные ориентации. Одесса: Астропринт, 2001.168 с.
    • Канке В. А. Философия. Исторический и систематический курс. М.: Логос, 1997. 352 с.
    • Культурологія: навч. посібник для студентів вищих навч. закладів I – IVрівнів акредитації / М. С. Кравець, С. М. Шлемкевич, Є. Р. Борінштейн, А.А.Кавалеров, О. М. Семашко, В. І. Татусь, В. М. Піча. Львів: „Магнолія плюс”, 2003. 240 с.
    • Скирбекк Г., Гилье Н. История философии: Учеб. Пособие для студ. Высш. учеб. Заведений. М.: ВЛАДОС, 2000. 800с.
    • Социальная философия: Учеб. Пособие для вузов / под ред. ЛавриненкоВ. Н. М.: Культура и спорт, ЮНИТИ, 1995. 240 с.
    • Философия. Учеб. Пособие / под ред. Осичнюка В. Н., Зубова В. С. К.:Фіта, 1994. 384 с.
    • Цибра М. Ф., Кавалеров А. І. Філософія: курс лекцій. Одеса: Мп «А-текс», 1997. – 232 с.
    • Философский энциклопедический словарь /Гл. ред. Л. Ф. Ильичев, П.Н.Федосеев, С. М. Ковалев, В. Г. Панов. М.: Сов. Энциклопедия, 1983. – 840с.
    • Чунаева А. А., Мысык И. Г. Философия в кратком изложении. Одесса: Феникс, Москва: ТрансЛит, 2009. 332 с.

    Допоміжна

    1. Алексеев П., Панин А. Философия: Учебник / П. Алексеев, А. Панин. М.: МГУ, 2005. 608 с.

    2. Блинников Л. В. Великие философы: Учебный словарь-справочник. М.: «Логос», 1999. 432 с.

    3. Бичко І. В. Філософія. Курс лекцій: Навч. посібник / І. В. Бичко, В.Г.Табачковський, Г. І. Горак та ін. К.: Либідь, 1994. 576 с.

    4. Горак Г. І. Філософія: Курс лекцій. К.: ТОВ «Вілбор»,1997. 272 с.

    5. Гусейнов А. А., Апресян Р. Г. Этика. М.: Гардарики, 2006. 472 с.

    6. Ильенков Э. В. Философия и культура. М.: Политиздат, 1991. 464 с.

    7. История философии: Учебник для высшей школы / под общ.ред. Н.И. Горлача, В. Г. Кременя, К. В. Рыбалко. Х.: Консум, 2002. 752 с.

    8. Кувакин В. А. Что такое философия? Сущность, закономерности развития и принципы разработки. М.: МГУ, 1989. 217 с.

    9. Новая технократическая волна на Западе / отв. ред. Гуревич П. С.– М.: Прогресс, 1986. – 453 с.

    10. Мамардашвили М. Как я понимаю философию?. М.: «Прогресс», 1990. 218 с.

    11. Мареев С. Н., Мареева Е. В. История философии (общий курс). М.: Академический Проект, 2004.880 с.

    12. Нестеренко В. Г. Вступ до філософії і онтологія людини. К.: Абрис, 1995. – 336 с.

    13. Ойзерман Т. Н. Проблемы историко-философской науки. М.: Мысль, 1982. 301 с.

    14. Ортега-и-ГассетХ. Что такое философия? М.: Наука, 1991.411 с.

    15. Практикум з філософії: Методичний посібник для викладачів та студентів ВНЗ / під заг. ред. В. Л. Петрушенка. Львів: «Новий світ – 2000», «Магнолія плюс», 2003. 256 с.

    16. Сагатовский В. И. Вселенная философа. М.: Молодая гвардия, 1972. 224 с.

    17. Таран В. О., Зотов В. М., Рєзанова Н. О. Соціальна філософія: Навч. посіб. К.: Центр учбової літератури, 2009. 272 с.

    18. Філософія: Навч. посіб. для студ. вищ. навч. закл. / [за ред. С.П.Щерби]. – К.: МАУП, 2004. – 216 с.

    19. Філософія // за ред. С. П. Щерби. Київ: Кондор, 2003.352 с.

    20. Філософський словник соціальних термінів / під  заг. ред. В.П.Андрущенка. Х.: «Корвін», 2002. 672 с.

    21. Франкфорт Г. В преддверии философии. Духовные искания древнего человека / Г. Франкфорт, Ж. Уилсон, Т. Якобсен. М.: «Наука», 1984. 236с.

     10. Інформаційні ресурси

    • http://filosof.historic.ru/
    • http://pidruchniki.ws/filosofiya/
    • http://freephilosophy.net/
    • http://lib.ru/FILOSOF/
    • http://www.gumer.info/...Buks/.../index_philos.ph.
    • http://www.philosophy.ua/

    Лекція 1.Філософія як спосіб пізнання та освоєння світу

    1. Особливості філософського освоєння дійсності

    1.1. Множинність уявлень про філософію

    Філософія – слово давньогрецьке. Philosophia (phileo – люблю і sophia – мудрість) в перекладі означає «Любов до мудрості», «любомудріє». Згідно зі свідченням античних авторів, це слово вперше зустрічається у Піфагора. У школі Сократа-Платона його вживали для позначення певного типу пізнання, перш за все пізнання сутності світу, природи речей. Таким чином, філософія існує, щонайменше, 2,5 тисячі років. За цей час вона пройшла величезний історичний шлях: виникали, розвивалися, змінювали один одного школи і напрямки, розширювалися і уточнювалися області філософського освоєння дійсності, поглиблювалося розуміння людиною самого себе і навколишнього світу, розвивалися способи філософського усвідомлення дійсності. Представники різних європейських філософських напрямків і шкіл вважали, що філософія є форма теоретичного знання, однак розуміння того, що саме досліджує (або повинна досліджувати) філософія, у різних філософів істотно різниться. Найбільший мислитель античного світу грецький філософ Аристотель (384-322 рр. до н. е.) вважав, що головне завдання філософії-виявити первісна і причини всього існуючого-природи, суспільства, держави, людини, його душі і мислення. Німецький філософ І. Кант (1724-1804) вважав, що філософія повинна давати відповіді на головні питання людського існування: "що я можу знати? Що я повинен робити? На що я смію сподіватися? Що таке людина?". Англійський філософ К. - Р. Поппер (1902 — 1994) вважав, що всі люди-філософи. Навіть якщо вони не усвідомлюють власних філософських проблем, вони, щонайменше, мають філософські забобони. Для М. О. Бердяєва «філософія є, перш за все, вчення про сенс людського існування, про людську долю» (Бердяєв М. О. Філософія вільного духу. М., 1994. С. 232).

    Як бачимо, розкид думок про те, що таке філософія, великий. Але є в цих різних думках, то загальне і істотне, що служить для них сполучною ланкою. Це розуміння філософії як способу пізнання і осмислення людиною світу і самого себе. Можуть сказати, що вивченням таких питань займається вся наука, а також міфологія, релігія, етика, мистецтво. Це так. Але кожен з перерахованих видів духовного освоєння світу і пізнання людини має свою специфіку, свої особливості.

    1.2. Специфіка філософії

    Специфіка філософії полягає в способі пізнання і осмислення світу. Які особливості філософського способу пізнання і осмислення світу і самої людини?

    По-перше, філософія дає загальне уявлення про людину, світ в цілому і окремих його складових. Філософи завжди шукали відповіді на вічні питання: що є навколишній світ? Різні філософи і філософські напрямки давали різні, часом протилежні відповіді на подібні питання, але кожне нове покоління мислителів знову і знову поверталося до основоположних проблем буття і пізнання, враховуючи нові соціальні та культурні реалії, досягнення науки. Філософія зосереджується на фундаментальних, універсальних і загальнозначущих проблемах. Справді, справжньої філософії чужі дрібні, вузькі, сьогохвилинніпроблеми. Їй чужа приземленість, тим більше користь. Це дає їй можливість бачити світ ширше, масштабніше, глибше. У цьому в порівнянні з конкретними науками полягає її сила, але в цьому ж і її слабкість. Філософія тому завжди прагне використовувати результати, відкриття конкретних наук, спиратися на них у своїх роздумах про фундаментальні, універсальні і загальнозначущі проблеми світу.

    По-друге, філософський спосіб пізнання і осмислення дійсності — спосіб умоглядний, спосіб абстрактного мислення. В цьому відношенні філософія істотно відрізняється від інших форм духовного освоєння світу. Наука, наприклад, в основі своїй базується на досвіді, безпосередньому спостереженні, на експерименті, вона навіть абстрактні, загальні теорії прагне перевірити дослідним шляхом. У філософії емпірична перевірка висунутих положень, як правило, неможлива через високий рівень узагальнення. Як, наприклад, досвідченим шляхом перевірити достовірність і істинність такого твердження:»суспільне буття визначається суспільною свідомістю"? Ймовірно, можна знайти безліч фактів, що підтверджують його істинність, але в той же час існує безліч фактів, які не менш наочно підтверджують достовірність і істинність протилежного твердження: «суспільна свідомість визначається суспільним буттям». У філософії вельми значима не емпірична перевірка, а роздум, логічно точно побудоване міркування, що ґрунтується на відомих фактах науки, достовірної інформації, даних особистого і колективного досвіду. Часто цитують слова англійського філософа XVII ст. Т. Гоббса: «філософія є пізнання, що досягається за допомогою правильного міркування і пояснює дії або явища з відомих нам причин, або виробляють підстав, і, навпаки, можливі виробляють підстави – з відомих нам дій» (ГоббсТ. Обранітвори : в 2 т.Т. 1. М., С. 52). У філософії цінується вміння міркувати, логічно послідовно будувати думку. Всі великі філософи різних напрямків, починаючи з давніх, володіли цим умінням. Великі зразки філософствування показали вже античні філософи. Давньогрецький філософ Платон (427 – 347 рр.до н. е.) довів до досконалості вміння сперечатися зі співрозмовником, вести діалог. Майже всі його твори побудовані у формі діалогу. Одним зі співрозмовників в діалозі виступає вчитель Платона-Сократ. Зі словом «діалог» пов'язане таке поширене в філософії поняття, як «діалектика», спочатку означало мистецтво вести бесіду, правильно міркувати, вміло аргументувати в суперечці зі співрозмовником свою точку зору. Очевидно, що мистецтво філософствування, міркування має будуватися за певними правилами, що вимагає дотримання норм і стандартів, інакше діалог не вийде. Тому вже в діалогах перших філософів стали формуватися логічні основи бездоганного міркування. Один з найбільших античних філософів – Аристотель став творцем логіки (він називав її аналітикою) – найважливішої науки, яка встановлює закони несуперечливого мислення. Хоча логіка народилася в руслі філософії і в своїй основі залишається філософською наукою, вона є необхідним елементом будь-якої сучасної науки, основою будь-якого діалогу.

    По-третє, філософське пізнання і осмислення світу відбувається за допомогою понять. Система понять – основний "будівельний матеріал" філософії. У цьому відношенні філософія принципово відрізняється від міфології, з якої вона, на думку багатьох мислителів, виросла. Міфологія в поясненні світу використовує системи міфологічних образів-богів і міфологічних героїв. Способом пізнання і розуміння світу філософія відрізняється і від мистецтва, головний «будівельний» елемент якого – художні образи. Для філософії поняття не просто слово, що позначає який-небудь предмет або явище, це думка, в якій узагальнено виражається зміст, сутність предмета, явища, процесу. У понятті фіксуються найважливіші властивості предмета, явища, процесу, їх зв'язку з іншими предметами, явищами, процесами. Філософія використовує філософські поняття, а також поняття наукові і буденні. Без них неможливо ніяке мислення. Чим же відрізняються вони від наукових і буденних понять? Головна їхня відмінність-високий ступінь узагальнення: вони застосовні практично до всіх сфер об'єктивної реальності. Поняття "детермінізм", наприклад, застосовується для пояснення явищ фізичного світу, біологічного, соціального (суспільство), навіть розумових процесів, що відбуваються у свідомості окремої людини. Такі ж поняття «розвиток», «зміна», «якість», «кількість» та інші поняття, які мають найбільш загальний характер, називаються категоріями. Одним з перших, хто звернув увагу на особливу роль категорій в процесі пізнання, був Аристотель. У трактаті «Категорії» він перерахував десять категорій, які, на його думку, відображають первісна всього сущого. Це – сутність (субстанція), кількість, якість, ставлення, місце, час, положення, стан, Дія і страждання. Багато найбільших філософів зверталися до проблеми філософських категорій. І. Кант, наприклад, виділив чотири розряди категорій по три в кожному: якість (реальність, заперечення, обмеження), кількість (єдність, множина, цілісність), відношення (субстанція і властивість, причина і дія, взаємодія), модальність (можливість і неможливість, дійсність і недійсність, необхідність і випадковість). З інших позицій підходив до проблеми філософських категорій Г. - В. - Ф. Гегель. Він поставив собі за мету за допомогою категорій представити Абстрактний процес розвитку. Для нього було головним встановити взаємозв'язки і взаємопереходи між категоріями. Загальна послідовність категорій в гегелівській філософії виглядає наступним чином: буття (якість, кількість, міра), сутність (підстава, явище, дійсність; остання, в свою чергу, розпадається на субстанцію, причину і взаємодія), поняття (суб'єкт, абсолютна ідея, об'єкт). У такій логічній послідовності, на думку Гегеля, можна уявити розвиток природи, суспільства, людського мислення. Наведені приклади відносяться в цілому до європейської інтелектуальної традиції. Інтелектуальні, в тому числі філософські, традиції інших регіонів планети в значній мірі відрізняються від традиції європейської. Так, в традиційній індійській і китайській філософії системи категорій мають інший характер. Таким чином, теоретичне філософське мислення передбачає використання понять і категорій. Вони в істотній мірі організовують мислення і навіть досвід, діяльність людини. Ми сприймаємо зовнішній світ крізь призму усталених понять і категорій, сприймаємо його так, як підказує сформована в нашій свідомості категоріальна система. Тому представники різних культур і цивілізацій (Західної, японської, китайської, індійської, арабської і т.д.) відрізняються особливим сприйняттям і усвідомленням світу. Найважливіше питання-питання про взаємозв'язок філософських понять з поняттями приватних наук. Межа між ними "прозора". Історія філософії і пізнання свідчить, що з плином часу філософські поняття можуть ставати поняттями приватних наук – фізики, астрономії, біології, географії і т.д. класичний приклад – еволюція поняття «атом». Вперше воно було вжито в грецькій філософії (у Демокріта) і означало «неподільний», тобто. найдрібніший нерозкладний елемент, частинку. З незліченної безлічі цих частинок складається все суще. Однак з кінця XIX ст. це поняття набуло нового змісту (атом виявився діленим) і отримало конкретне наукове значення у фізиці, хімії та інших науках. Цей приклад не єдиний. Так, логіка як поняття і як наука виникла в лоні філософії. До теперішнього часу логіка істотно диференціювалася, а одна з її галузей – математична логіка перетворилася в розгалужену галузь наукового знання. Філософське поняття діалогу в останні десятиліття стало розвиватися як конкретно-наукове поняття, наприклад «діалог людини з машиною». Поняття "система" також виникло як філософське. Нині поняття «Системний аналіз», «Системні дослідження» та інші мають конкретний науковий зміст. Спостерігається і зворотний процес, коли сформовані в рамках приватних наук поняття з часом входять в арсенал фундаментальних філософських. Такі, наприклад, як «ноосфера», «еволюція», «інформація» та інші.На рівень філософії піднято цілий ряд понять природничих наук. Виникли в надрах фізики поняття відносності (у зв'язку з роботами А. Ейнштейна), додатковості (роботи Н.Бора) та інші набувають більш широке – методологічний зміст.

    По-четверте, при всій загальності філософського знання, його фундаментальності кожна конкретна філософська система, кожен напрямок у філософії містить лише частковий і незавершений образ світу. Жодна система не може вважатися всеохоплюючою і самодостатньою. Кожен філософський напрям – матеріалізм або ідеалізм, діалектика або метафізика, раціоналізм або емпіризм, позитивізм або феноменологія, про які докладніше піде мова в наступних розділах, - в кращому випадку може містити тільки частку істини, але не всю істину, може більш-менш адекватно відображати тільки частину, сторону або аспект (кілька аспектів) дійсності, але не всю дійсність в її різноманітті. Причини цього очевидні. Об'єктивна дійсність нескінченна і невичерпна, постійно розвивається. Вона повертається до людини новими сторонами, відкриває нові грані, невідомі йому досі. Тому філософське пізнання і осмислення світу і самої людини нескінченно, як і конкретно-наукове пізнання. Крім того, обмежені можливості людського пізнання. Звичайно, сучасні технічні засоби безпрецедентно розширили ці можливості. В цьому відношенні особливої згадки заслуговують, зокрема, глобальні засоби зв'язку, за допомогою яких практично будь-яка інформація може бути моментально передана з одного пункту планети в будь-який інший, а також комп'ютеризація пізнавальних процесів, в результаті якої величезний обсяг знань може надійно зберігатися і швидко відтворюватися. Але і ці нові засоби пізнання жодним чином не можуть похитнути істину: при всіх успіхах філософського і наукового пізнання людина знає про світ і про самого себе незмірно менше, ніж йому належить дізнатися. Кожен крок у пізнанні світу вимагає нових кроків, кожен новий науковий результат не тільки вирішує якісь проблеми, а й створює нові. Ймовірно, людство ніколи не зможе спростувати твердження Сократа: «Я знаю тільки те, що нічого не знаю».

    По-п'яте, філософський спосіб пізнання і осмислення світу завжди носить аксіологічний, тобто ціннісний, характер. Філософія – це не тільки спосіб (або форма) пізнання, а й спосіб (форма) осмислення світу і самої людини. Аксіологічний підхід дає можливість виявити сенс існування світу, суспільства, тих чи інших подій суспільного життя, сенс історичних подій стосовно людини, сенс життя і призначення самої людини. У цьому істотна відмінність філософського способу пізнання від конкретно-наукового, для якого знання світу або частини його важливо саме по собі. Специфіка філософії полягає в тому, що вона розглядає світ, об'єктивну реальність в її ставленні до людини, в зв'язку з ціннісним його ставленням до цієї реальності. Філософія передбачає особливе, ціннісне ставлення людини до світу. У всіх філософських системах (за винятком, мабуть, деяких напрямків позитивізму) світ розглядається не тільки як об'єкт пізнання або об'єкт діяльності. Суще, буття, розглядається філософією з точки зору його цінності, як світ речей, явищ, подій, що мають (або не мають) для людини (індивіда, групи, народу, суспільства) значення, що несуть в собі той чи інший сенс. Перераховані найбільш істотні, типові особливості філософського пізнання і осмислення світу характеризують філософію як спосіб, інструмент усвідомлення світу людиною. Розглянемо тепер питання, що стосуються предмета філософського знання, його структури.

    2. Предмет і структура філософського знання.

    2.1. Взаємовідносини між об’єктом та предметом філософії.

    Кожна область знання має свій об'єкт і предмет пізнання. Фізика, наприклад, вивчає світ фізичних явищ і процесів, відкриває фізичні закони і закономірності. Біологія досліджує світ живих істот, закони і закономірності існування і розвитку живих організмів. Соціологія є однією з наук, що вивчають суспільство (поряд з історією, економічною наукою, правом, політологією). Має свій предмет і філософське знання. Воно і дає відповіді на три головні питання буття:що таке навколишній світ і людина? Як пізнати світ і людину? Які місце і роль людини в цьому світі? Інакше кажучи, предметом філософії є найзагальніші, тобто загальні, зв'язки і закономірності системи «світ – людина». «Людина» – це і індивід, і народ, і суспільство, і людство в цілому. «Світ» - це природа, космос, суспільство, тобто середовище, в якому живе людина. Систему "світ-людина" філософія розглядає, по-перше, як певну цілісність; по-друге, як цілісність, що складається з взаємопов'язаних елементів, і, нарешті, по-третє, з точки зору відносин між елементами, тобто між світом і людиною.

    2.2.Структура філософського знання.

    Відповідно до характеру предмета філософії, можливістю і необхідністю його вивчення історично склалися наступні розділи філософського знання. Онтологія (грец. Ontos – суще і logos – слово, поняття, вчення) – філософське вчення про буття. Найважливіші філософські категорії – матерія і свідомість, рух і розвиток, простір і час, необхідність і випадковість, причина і наслідок, необхідність і свобода дозволяють уявити буття людини і світу в найбільш сутнісних рисах. Гносеологія (грец. Gnosis – пізнання і logos – слово, поняття, вчення) – філософське вчення про пізнання. Гносеологія вивчає сутність пізнання, його передумови і можливості, форми, рівні і стадії пізнавального процесу, сутність знання, умови і критерії його достовірності і істинності. Соціальна філософія – розділ філософського знання, орієнтований на пізнання і осмислення основ і фундаментальних проблем суспільства і суспільного життя людей, соціальної реальності як особливої форми об'єктивної реальності. Основоположне значення мають питання виникнення і сутності людського суспільства, роль праці у спільному, колективному житті людей, функціонування соціальних спільнот – великих і малих груп, класів, націй, народів. Стосовно до суспільства набувають нової якості такі загальнофілософські категорії, як детермінізм і закон, закономірність і випадковість, простір і час, рух і розвиток. Разом з тим соціальна філософія приділяє велику увагу дослідженню суспільних процесів, суспільних відносин, в тому числі взаємин суспільства і особистості. Її цікавлять проблеми соціального розвитку, змін, еволюції суспільства, соціального прогресу і регресу, в тому числі соціальних криз і катастроф. Філософська антропологія (грец. Anthropos – людина і logos – слово, поняття, вчення) – вчення про людину, що досліджує походження людини, його відмінні риси і місце в ряду інших живих істот, біосоціальну природу людини. Філософська антропологія вивчає буття і свідомість людини, людини як особистість, структуру і форми свідомості, детермінізм і свободу волі, свідоме інесвідоме, раціональне і емоційне в поведінці людини, сенс життя, любов і ненависть, життя і смерть і т.д. Аксіологія (грец. Axios – цінний і logos – слово, поняття, вчення) – філософське вчення про цінності. Цінності відіграють величезну роль в житті і діяльності людини, в процесі пізнання, в людському спілкуванні. Вони визначають міру значення для людини (індивіда, групи, всього людства) різних матеріальних і духовних об'єктів. Філософія досліджує природу цінностей, їх місце в системі суспільних відносин, в культурі суспільства в цілому і в культурі різних народів, їх роль в мотивації поведінки індивідів, великих і малих груп. Філософія з'ясовує структуру і специфіку ціннісної свідомості, ціннісних орієнтації, їх зв'язок з суспільними інтересами і потребами. Ці предметні області складають основу філософії. Але цим її предметне поле не обмежується. Філософськими дисциплінами є також логіка, етика, естетика. Існує цілий ряд галузей філософського знання, які знаходяться на стику філософії та інших наукових дисциплін. Такі філософія науки і техніки, філософія історії, філософія політики, філософія права, філософія господарства, Філософія освіти, Філософія мови та багато інших.

    3. Місце філософії серед інших видів духовного освоєння світу.

    3.1. Філософія і міфологія.

    Філософське осмислення світу формувалося як якась альтернатива міфологічній свідомості, в рамках якого відбувалося становлення людської свідомості і самосвідомості. Ряд філософів вважають, що попередницею і філософського мислення, і релігійної свідомості, і художньої творчості була міфологія і що філософія, у всякому разі в Європі, колись «відбрункувалась» від неї. Міфологія – спосіб розуміння явищ навколишнього світу, природи і суспільства, характерний для ранніх періодів історії всіх народів. У стародавній міфології відбилося безпосереднє світосприйняття людиною навколишньої дійсності, його уявлення про світ і тих особливих силах, які, як йому здавалося, керують цим світом і самою людиною. Великої виразності міфологія досягла в давнину в Китаї, Індії, Єгипті, Греції, Римі. Відзначимо характерні риси міфологічного мислення. По-перше, міф – сукупність колективних уявлень, вражень і переживань, в яких уявне приймається за дійсне. Так, уявні міфологічні герої – Зевс, Афродіта, Марс та інші – сприймаються як реальні герої, реальні люди. Міф завжди ототожнює уявне з реально існуючим, ідеальне з матеріальним, суб'єктивне з об'єктивним, можливе з дійсним. По-друге, міфологічне мислення-мислення синкретичне, тобто цілісне, в ньому немає розмежування безпосередньо – чуттєвого і абстрактно-логічного компонентів. Разом з тим міф наказує певні зразки як практичної поведінки (залежність від міфічних символічних знаків, вказівок богів), так і ритуального (колективні містифікації, принесення жертв і т.д.). По-третє, міф одушевляє природу (гори, річки, дерева сприймаються як особливі істоти) і навіть космічні явища (зірки, планети, комети і т.д.), олюднює навколишнє природне середовище, не розмежовуючи природні і громадські об'єкти. Філософія, як і міфологія, прагне намалювати загальну картину світобудови, картину буття, тобто, навколишнього світу, дати світоглядні орієнтири людині. Однак міфологія виводить все суще і всі стихії з волі богів, а філософія природи довіряє самій природі. На відміну від міфу філософія спирається на систему понять, категорій і раціоналістичну логіку, хоча в ряді випадків (Сократ, Платон) не відмовляється від міфологічних образів і символів. Давньогрецька філософія, відокремившись від міфологічної свідомості, зробила колосальний якісний стрибок у розвитку людського мислення. У свою чергу понятійне мислення і логіка послужили тим фундаментом, на якому поступово стала формуватися і розвиватися наука. Правда, елементи міфологічного мислення зберігаються в масовій свідомості і донині (міфологеми золотого століття, героя і т.д.).

    3.2. Філософія і наука.

    Питання про співвідношення філософії і науки складне і повинно розглядатися конкретно-історично. У новій філософській енциклопедії дається таке визначення науки: "Наука – особливий вид пізнавальної діяльності, націлений на вироблення об'єктивних, системно організованих і обгрунтованих знань про світ... Наука ставить собі за мету виявити сутнісні зв'язки (закони), відповідно до яких об'єкти можуть перетворюватися в людській діяльності» (Нова філософська енциклопедія: в 4т.М., 2001. Т. 3. С. 23). Філософія і наука – певні види, способи пізнання. Ця обставина зближує філософію з наукою. Філософія, як і наука, як найважливіший засіб пізнання використовує систему понять і категорій, про що ми вже говорили вище. Система філософських понять і категорій, як і системи понять і категорій науки, підпорядковується законам логіки, тобто законам правильного мислення. Є ще один важливий аспект, що зближує філософію і науку. Історично філософія «прародителька» науки. Довгий час в Європі різні наукові напрямки і дисципліни розвивалися в рамках філософії. Багато філософів були одночасно натуралістами (Піфагор, Демокріт, Аристотель), а натуралісти – філософами (І.Ньютон, К. Лінней, М. В. Ломоносов). Так було і в Античності, і в Новому часу аж до XVIII — XIX ст., коли,з точки зору Ф.Бекона, англійського філософа, і Р. Декарта, французького філософа, саме поняття «філософія» охоплює все теоретичне і емпіричне знання. Єдність філософії і науки відбивалося і в назвах ряду наукових праць: «Математичні начала натуральної філософії» (1687) І. Ньютона, «Філософія ботаніки» (1751) К. Ліннея, «Філософія зоології» (1809) Ж.-Б. Ламарка «Досвід філософії теорії ймовірностей» (1814) П.-С. Лапласа. Лише в XVIII-XIX ст. природничі науки (математика, фізика, біологія, хімія та ін.) відокремилися від філософії. У другій половині XIX ст. з філософії виділилися соціологія і деякі інші соціальні науки. Науки стали розробляти свої, що відрізняються від філософських, теоретичні та емпіричні методи пізнання, критерії науковості, критерії наукової істини. Таким чином, питання про співвідношення науки і філософії носить історичний характер: був час, коли відмінності між ними взагалі не фіксувалися або ці відмінності вважалися мінімальними. В даний час найбільш поширеною є точка зору, згідно з якою конкретна емпірична наука і філософія – взаємопов'язані, але не тотожні способи пізнання світу і людини. В обґрунтування такої точки зору наводять досить переконливі аргументи: наука повинна підтверджувати свої теорії, закони, гіпотези за допомогою фактів або інших емпіричних даних, отриманих в ході експериментів. Підтверджуваність фактами – найважливіший критерій істинності наукових теорій і законів. Філософські твердження не можна довести конкретними фактами; наука, особливо в останні два століття, розробила безліч конкретних методів дослідження, які спеціалізовані стосовно не тільки до кожної науки, але і до порівняно вузьких областей знання. Подібних методів у філософії немає і бути не може в силу абстрактної природи філософського знання; істотна відмінність філософії від науки полягає у відмінності їх проблем. Філософські проблеми носять загальний або загальний характер, тобто, зачіпають багато або навіть всі сторони об'єктивної дійсності. Крім того, значна їх частина – вічні проблеми. Вони не можуть бути остаточно вирішені: в інших соціально-культурних умовах вони набувають іншого характеру і повинні аналізуватися і вирішуватися заново. Таким чином, філософія як спосіб доказового раціонального пізнання і осмислення дійсності істотно відрізняється від сучасних конкретних наук. Разом з тим філософія виробляє системи достовірних знань про найбільш загальні характеристики існування і закономірності розвитку об'єктивного світу – природи, суспільства і самої людини. Ці знання в тій чи іншій формі включаються в тканину конкретно-наукових знань (у вигляді передумов, методологічних підстав, логічних умов і т.д.). У цьому сенсі філософські знання носять науковий характер.

    3.3. Філософія і мистецтво.

    Мистецтво, подібно філософії, є специфічним видом (формою) духовного освоєння людиною навколишнього світу і самого себе. Основним засобом освоєння світу в мистецтві (літературі, живопису, скульптурі) служить художній образ. У ньому знаходять вираження певні риси реальності-типи людей, різні соціальні та індивідуальні життєві ситуації, а також суб'єктивний погляд самого художника на зображуване. Справжнє мистецтво глибоко філософічне. Художні образи, літературні стилі (реалізм, романтизм і т. Д.), стилі в архітектурі, скульптурі, музиці (класика, модерн, авангард, постмодерн і т.д.) тісно пов'язані з певними напрямками і школами в філософії, відображають певні світоглядні тенденції. Багато творів мистецтва наповнені філософським змістом, причому, чим більш абсолютно твір мистецтва в художньому відношенні, тим більш глибокі філософські ідеї воно може містити. У той же час якщо під мистецтвом розуміти знання і високий ступінь майстерності, то глибоке філософське пізнання і осмислення світу, вміння спостерігати, аналізувати, розуміти реальність за допомогою філософських понять і категорій також є мистецтвом – високим мистецтвом володіння філософією.

    ПИТАННЯ ДО ІСПИТУ

    • Філософія як світогляд і наука. Функції філософії. Соціальні та гносеологічні передумови виникнення філософії.
    • Призначення філософії. Проблема людини в філософії. Гуманістична сутність філософського знання.
    • Структура філософського знання. Методи в філософії. Основні філософські напрями.
    • Філософія Стародавньої Індії.
    • Філософія Стародавнього Кітаю. Конфуціанство, даосизм, школа імен, моїзм, концепція п’яти елементів, легізм, еклектики.
    • Основні ідеї філософії Стародавньої Греції. Мілетська школа. Геракліт та олеати. Піфагор і піфагорійці. Атомісти.
    • Класична Давньогрецька філософія. Антропологічний поворот в античній філософії. Софісти і Сократ.
    • Класична Давньогрецька філософія. Ідеалізм Платона. Ідеальна держава з точки зору Платона.
    • Класична Давньогрецька філософія.Матеріалізм Аристотеля. Політика як розумне життя в суспільстві. Мистецтво: імітація і катарсис.
    • Антична філософія елліністичної та грецько-римської епохи (гедонізм, скептицизм, кінізм, епікурейство, стоїцизм та неоплатонізм).
    • Середньовічна дискусія про природу «універсалій» (реалізм, номіналізм та концептуалізм).
    • Раціоналізм у філософії Середньовіччя.
    • Філософія Відродження. Антропоцентризм як принцип філософії Відродження. Гуманізм. Пантеїзм.
    • Соціальні теорії філософії Відродження (Ж. Боден, Т. Мор, Т.Кампанелла).
    • Філософія Нового Часу. Виникнення природознавства. Британський емпіризм (Ф. Бекон, Т. Гоббс, Д. Локк).
    • Філософія Нового Часу. Європейський раціоналізм (Р.Декарт, Б.Спіноза, Г. Ляйбніц).
    • Розвиток європейської наукової філософської думки у XVIIIст. Філософія французького Просвітництва (Ф. Вольтер, Д. Дідро, П.Гольбах). Теорія суспільного договору Ж-Ж Руссо.
    • Зародження лібералізму як філософської течії у XVIII ст. А. Сміт, Д.Рікардо. Д.С. Мілль як родоначальник соціального лібералізму.
    • Німецька класична філософія. Філософія історії Г. Гердера.
    • Німецька класична філософія. Суб’єктивний ідеалізм І. Фіхте та об’єктивний ідеалізм Ф. Шеллінга.
    • Німецька класична філософія. Антропологічний матеріалізм Л.Фейєрбаха.
    • Філософія І. Канта. Вчення про пізнання. Трансцендентальна філософія.
    • Філософія І. Канта. Філософія моралі. Етика та естетика І. Канта.
    • Діалектичний метод Г. Гегеля.
    • Наука логіки Г. Гегеля.
    • Матеріалістична діалектика та діалектичний матеріалізм К. Маркса та Ф. Енгельса.
    • Філософія Ф. Ніцше. Проблема сверхлюдини. Воля до влади.
    • Сучасна Західна філософія. Прагматизм. Екзистенціалізм.
    • Сучасна Західна Філософія. Позитивізм та постпозитивізм. Філософська герменевтика.
    • Філософська думка Київської Русі. Філософські ідеї епохи Відродження в Україні.
    • Екзистенціальна філософія Г. Сковороди.
    • «Філософія серця» П. Юркевича.
    • Українська філософія XIX – XXст. Філософські погляди В.Липинського і Д. Чижевського.
    • Філософія Миколи Гоголя. Екзистенціальне розуміння двох світів.
    • Філософія європейського Середньовіччя. Апологетика, патристика, схоластика, гностицизм, маніхейство.
    • Концепція ноосфери Володимира Вернадського.
    • Соціальна філософія та історіософія Михайло Грушевського.
    • Сучасна українська філософія.
    • Діалектика та її історичні форми. Закони діалектики.
    • Душа, розум та свідомість як традиційні поняття філософії.
    • Матеріалізм та ідеалізм.
    • Проблема пізнаванності світу. Емпіричне та теоретичне пізнання.
    • Рівність і нерівність. Справедливість. Права особистості.
    • Комунізм та соціалізм як філософські ідеї.
    • Фашизм та нацизм.
    • Єдність та багатоманітність культур. Загальнолюдська культура та національні культури. Культура масова та елітарна. Субкультури. Контркультура.
    • Роль соціальної філософії у філософському пізнанні. Сучасна соціальна філософія.
    • Сутність соціальної стратифікації. Соціальна структура суспільства.
    • Соціальна мобільність: поняття, сутність, типи.
    • Соціальна організація та соціальний контроль.
    • Соціальні відхилення. Девіація і аномія.
    • Поняття цінності. Цінності життя та культури. Свобода як соціальна та індивідуальна цінність.
    • Поняття соціології особистості. Соціальний статус. Теорія ролей. Соціалізація особистості. Агенти соціалізації.
    • Аналіз та коментування емпіричної інформації. Графічна інтерпретація емпіричних залежностей. Складання статистичних таблиць.
    • Програма соціологічного дослідження, її структура та функції.
    • Соціологічна анкета та її структура. Вимоги до складання анкети.
    • Методи дослідження в опитуванні. Анкетування та інтерв’ю як методи збору інформації.
    • Методи відбору точної вибірки.
    • Типи та види питань.
    • Опитування. Форми опитувань.

      ЛИТЕРАТУРА
    • 1. Бичко І. В., Табачковський В. Г., Горак Г. І. та ін. Філософія. Курс лекцій: Навч. посібник. – К.: Либідь, 1994. – 576 с.

      2. Скирбекк Г., Гилье Н. Историяфилософии. – М.: ВЛАДОС, 2000. – 800 с.

      3. Чунаева А. А., Мысык И. Г. Философия в краткомизложении. – Одесса: Феникс, Москва: Транс Лит. 2009. – 332 с.

      4. Панина Н. В. Технология социологического исследования (курс лекций). – К.: Институт социологии НАНУ, 2001. – 277 с.

      5. Рабочая книга социолога // [под ред. Осипова Г. В.]. – М.: Наука, 1977. – 512 с.

      6. Ядов В. А. Социологическое исследование: методология, программа, методы. – М.: Наука, 1987. – 240 с.

      ТЕМИ РЕФЕРАТІВ

      1. Роль філософії в житті суспільства.

      2. Проблема людини у філософії.

      3. Свідомість, несвідоме, духовний світ людини.

      4. Буття і матерія.

      5. Витоки філософської думки в Стародавньому Єгипті.

      6. Китайська філософія.

      7. Конфуціанство і неоконфуціанство, їх роль в сучасному житті суспільства.

      8. Індійська філософія.

      9. Буддистська філософія.

      10. Японська філософія.

      11. Єврейська філософія.

      12. Антична філософія.

      13. Досократовская філософія.

      14. Софісти і Сократ.

      15. Ідеї філософії Платона. Проблема ідеальної держави.

      16. Соціальна філософія Аристотеля. Політика як невід'ємна частина життя суспільства.

      17. Платон і Аристотель. Ідея або субстанція.

      18. Римська філософія. Специфіка соціальних проблем.

      19. Філософія Середньовіччя.

      20. Філософія Ренесансу.

      21. Соціальні теорії Відродження.

      22. Філософія Френсіса Бекона. Сутність розуму.

      23. Філософія Рене Декарта. Науковий метод мислення.

      24. Етика Бенедикта Спінози. Проблема свободи.

      25. Філософія Томаса Гоббса. Проблема лібералізму.

      26. Філософія Джона Локка. Проблема рівності.

      27. Філософія ГотфрідаЛейбніца. Проблеми істини та індивідуалізму.

      28. Філософія Джорджа Берклі. Специфіка духовної реальності.

      29. Філософія Давида Юма. Проблема моралі: знання і почуття.

      30. Філософія Просвітництва.

      31. Економічний лібералізм Адама Сміта.

      32. Філософія Франсуа Вольтера. Проблема рівності і свободи.

      33. Філософія Жан-Жака Руссо. Проблема людина-суспільство.

      34. Соціальна філософія Джона Стюарта Мілля. Вчення про свободу. Соціальний лібералізм.

      35. Німецька класична філософія.

      36. Філософія Йоганна Гердера. Ідеї історичної еволюції.

      37. Філософія Фрідріха Шлегеля. Проблема духовної еволюції.

      38. Філософія Іммануїла Канта. Проблема антиномій.

      39. Натурфілософія Фрідріха Шеллінга.

      40. Філософія Георга Гегеля. Специфіка соціальної ідентичності в розвитку відносин "пан-раб".

      41. Антропологічний принцип як основа філософії Людвіга Фейєрбаха.

      42. Західноєвропейська філософія ХІХ століття.

      43. Огюст Конт і філософія позитивізму.

      44. Філософія Карла Маркса. Ідея додаткової вартості. Проблема класової боротьби.

      45. Філософія Чарльза Дарвіна. Природний відбір і походження людини.

      46. Філософія Фрідріха Ніцше. Ідея надлюдини. Проблема моралі.

      47. Соціалізм і комунізм.

      48. Фашизм і расизм.

      49. Націоналізм.

      50. Основи демократії.

                                  ВИМОГИ ДО РЕФЕРАТУ

      Реферат є самостійним науковим дослідженням, що має внутрішню єдність і відображає хід і результати розробки обраної теми. Реферат повинен:

      -      відповідати сучасному рівню розвитку науки, а його тема – бути актуальною;

      -      відбивати як загальнонаукові, так і спеціальні методи наукового пізнання, правомірність використання яких всебічно обґрунтовується у кожному конкретному випадку їх використання;

      -      містити принципово новий матеріал, що включає опис нових фактів, явищ і закономірностей або узагальнення раніше відомих положень з інших наукових позицій або у зовсім іншому аспекті;

      -      передбачати елементи наукової полеміки; наводити вагомі й переконливі докази на користь обраної концепції, всебічно аналізувати і доказово критикувати протилежні їй точки зору.

      Обсяг (без бібліографії та без додатків) роботи: комп`ютерний набір – від 20 до30 сторінок машинописного тексту (відповідно: вступ – от 2 до4 сторінок, висновки – 2-3 сторінки). Список використаних джерел складає приблизно від 6 до 10 джерел, переважно робіт, випущених за період останніх 10-15 років.        

             СТРУКТУРА РЕФЕРАТУ

      Титульний аркуш містить (у такій послідовності):

      -                 назву міністерства та вищого навчального закладу, де виконано роботу;

      -                 гриф допущення до захисту;

      -                 повну тему роботи;

      -                 прізвище, ім’я, по батькові автора роботи;

      -                 місто і рік виконання.

      Зміст містить: перелік скорочень та умовних позначень (якщо вони є); вступ; заголовки розділів і підрозділів (якщо вони є); висновки; список використаних джерел; додатки (якщо вони є), із вказівкою номера сторінки.

      Перелік умовних позначень, символів,

      скорочень і термінів 

      Якщо в рефераті вжиті маловідомі скорочення, специфічна термінологія, позначення і таке інше, то їх перелік подається у вигляді окремого списку, який розміщується після ЗМІСТУ, перед ВСТУПОМ. Незалежно від цього при першій появі цих елементів у тексті дипломної роботи наводять їх розшифровку. 

      Вимоги до структурних елементів реферату

      Вступ (не більше 4 сторінок) розкриває сутність наукової проблеми, її значущість, підстави і вихідні дані для розробки теми, стан розробленості, обґрунтування необхідності проведення дослідження. Далі подається загальна характеристика дипломної роботи магістра у такій послідовності:

      Актуальність проблемияка зумовила вибір теми дослідження (формулю­ється доцільність роботи для розвитку відповідної галузі науки шляхомкритичного аналізу та порівняння з відомими розв’язаннями проблеми);

      Об’єкт дослідження (процес або явище, що породжує проблемну ситуацію і обране для вивчення);

      Предмет (міститься в межах об’єкта – саме на ньому повинна бути спрямована увага, оскільки він визначає тему роботи);

      Мета і завдання, які необхідно вирішити для досягнення поставленої мети;

      Методи дослідження, використані для досягнення поставленої в рефераті мети;

      Матеріал дослідження і його обсяг, використаний для досягнення поставленої в роботі мети;

      Наукова новизна, (коротка анотація нових положень або рішень, запропо­нованих автором особисто, з обов’язковою вказівкою на відмінність цих поло­жень від вже відомих);

      Практичне значення одержаних результатів;

      Положення, що їх винесено на захист (коротка анотація нових положень або рішень, запропонованих автором особисто, з обов`язковою вказівкою на відмінність цих положень від вже відомих);

      Структура роботи (наприклад: “Логіка дослідження зумовила структуру реферату: вступ, ...розділи, висновки, список використаних джерел із ... найменувань, ...додатків. Загальний обсяг ...сторінок”).

      Основна частина складається з розділів (підрозділів, підпунктів тощо). В розділах основної частини подають:

      -         огляд спеціальної літератури (з особливим наголосом на літературі останніх років) і вибір напрямків досліджень (загальний обсяг огляду не повинен перевищувати 20% обсягу основної частини роботи);

      -         аналіз і результати власних досліджень автора з обов’язковим висвітленням того нового, що він вносить у розробку проблеми. 

      Висновки

      Висновки бувають двох видів – висновки до розділів і загальні висновки. Висновки до розділів можуть містити пронумероване викладеннярезультатів дослідження, одержаних у відповідному розділі.

      Загальні висновки мають містити стисле викладення теоретичних і практичних результатів, отриманих автором дипломної роботи особисто в ході дослідження, а також обґрунтування перспектив проведення подальших досліджень у даній галузі (Посилання на інших авторів, їх цитування, а також наведення загальновідомих істин не допускаються).

      Посилання в тексті реферату

       

      робляться в квадратних дужках з наведенням:

      - прізвища автора (в транскрипції оригіналу), року видання і сторінки. Наприклад: [Арутюнова 1999, с. 342; Austin 1994, c. 89]

      -         при наявності кількох робіт одного автора одного року видання, після дати додається маленька латинська літера. Наприклад:  [Арутюнова 1999а, с. 342; Austin 1994а, c. 89]

      -         при посиланні на колективні видання наводити повну назву роботи. Наприклад [Дискурс іноземномовної комунікації 1996, c. 89]

      -         при посиланні на періодичні видання (після прикладів) давати повну або скорочену назву, але з її поясненням у списку використаних джерел. Наприклад: [FM № 245 1994, c. 89]

      -         при наявності 2-3 авторів наводити першого і відповідної позначки. Наприклад [Левицький и др.1989, c. 89; Austinetall 1994, c. 89]

      Список використаних джерел розміщують в алфавітному порядку і складають відповідно до чинних стандартів з бібліотечної та видавничої справи (ГОСТ 7.1-84. Бібліографічні описи документу. Загальні вимоги і правила складання (див.ДСТУ 8302:2015)). У списку літератури повинні переважати новітні видання. Кількість використаних джерел для реферату становить від 6 до 10 найменувань, переважно робіт, випущених за період останніх 10-15 років.

      Список джерел фактичного (ілюстративного) матеріалу розміщують також в алфавітному порядку і складають відповідно до чинних стандартів.

       Додатки

       Додатки наводяться в кінці роботи після списку джерел. Додатки мають включати допоміжний матеріал, необхідний для повноти сприйняття курсової роботи (таблиці, графіки, глосарії, методи, ілюстрації, рекомендації щодо впровадження) і наводяться тільки в разі необхідності. Вони позначаються не цифрами, а літерами Додаток А, Додаток Б, Додаток В, Додаток Д в правому верхньому кутку.

      Правила оформлення реферату

      Реферат друкують на одній стороні аркуша білого паперу формату А-4.

      шрифт – TimesNewRoman (для виділення прикладів, понять тощо допускається використання інших шрифтів);

      розмір шрифту – 14;

      відстань між рядками – 1,5 інтервали (до 30 рядків на сторінці);

      - верхній і нижній береги – 20 мм, лівий – 30 мм, правий – 10 мм.

      Заголовки структурних частин реферату: ЗМІСТ, ПЕРЕЛІК УМОВНИХ СКОРОЧЕНЬ, ВСТУП, РОЗДІЛ, ВИСНОВКИ, СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ, друкують великими літерами симетрично до тексту.

      Заголовки підрозділів друкують маленькими літерами (крім першої великої) з абзацного відступу. Крапку в кінці заголовка не ставлять. Якщо заголовок складається з двох або більше речень, їх розділяють крапкою.

      Заголовки пунктів друкують маленькими літерами (крім першої великої) з абзацного відступу в розрядці в підбір до тексту. В кінці заголовка, надрукованого в підбір до тексту, ставиться крапка.

      Відстань між заголовком (за винятком заголовка пункту) та текстом повинна дорівнювати 3-4 інтервалам

      Нумерація сторінок, розділів, підрозділів, пунктів, підпунктів, малюнків, таблиць подають арабськими цифрами без знака № у правому верхньому куті сторінки без крапки в кінці.

      Пункти нумерують у межах кожного підрозділу. Номер пункту складається з номера розділу, підрозділу і пункту, між якими ставлять крапку (наприклад, 1.3.2 – другий пункт третього підрозділу першого розділу), потім у тому ж рядку йде заголовок пункту (пункт може не мати заголовка).

      Тема реферату визначається викладачем, який проводить лекційні заняття з предмету.

      Реферат повинен мати обґрунтування актуальності обраної теми, визначення об’єкта, предмета і цілей дослідження.

      У роботі необхідно розкрити суть проблеми на основі опрацьованої літератури.

      Реферат має виявити вміння студента грамотно проводити дослідження, інтерпретувати, систематизувати і класифікувати одержані результати.

      В роботі повинні бути чітко сформульовані висновки, яких дійшов студент у ході дослідження, та рекомендації щодо використання у практиці розробленої технології навчання.

      Реферат виконується виключно державною мовою.

       

      Порядок представлення реферату на кафедру ФІЛОСОФІЇ, СОЦІОЛОГІЇ ТА МЕНЕДЖМЕНТУ СОЦІОКУЛЬТУРНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

       Робота подається на випускаючу кафедру і реєструється старшим лаборан­том.